It wasn’t until I was much older that I started to wonder how we could possibly have managed to communicate without a common language.

Потім, в 2008 Я поїхав до Румунії з одного з моїх двоюрідних братів. Ми хотіли подивитися, де наші бабусі і дідусі та прадідусі приїхали з. Neither of us spoke a word of Romanian.

Ще, в один прекрасний день, коли ми відвідували Lasi на північному сході Румунії, Я провів близько півгодини в “розмова” з чоловіком румунського, який не говорив по-англійськи. Якимось чином нам вдалося спілкуватися, і я дізнався, що у нього є дружина і двоє дітей (він показав мені свої фотографії) and that he now worked as a security guard.

На другий день, коли ми були в галереї мистецтв, У мене була розмова з людиною, яка не говорив англійською мовою, але зрозуміли це в деякій мірі. Він не тільки говорили румунською мовою, Він також говорили на ідиш — and it just so happens that Yiddish was my first language and I still understand it if it is spoken slowly.

Так він говорив на ідиш, і я говорив англійською мовою, і ми дізналися, що його сім'я і мої прийшли з того ж містечка (маленьке місто) north of Iasi.

Цей досвід навчив мене, що спілкування це набагато більше, ніж наявність спільної мови. Будучи відкритою для використання всіх наших почуттів ми можемо спілкуватися за межами мови і при цьому, even a brief encounter can be deeply moving.

- Сара в Powell River, До нашої ери