Я думаю, що моя перша “мультикультурне” Враження було, як маленька дитина, багато років тому, їзди на поїзді з Ванкувера до Вінніпега. Я пам'ятаю, що я грав з кількома іншими дітьми — ніхто з них не говорив по-англійськи. Якось, нам вдалося спілкуватися, і це було весело, Приємне враження.

Це не було, поки я не був набагато старший, що я почав задаватися питанням, як ми могли б впоратися спілкуватися без спільної мови.

Потім, в 2008 Я поїхав до Румунії з одного з моїх двоюрідних братів. Ми хотіли подивитися, де наші бабусі і дідусі та прадідусі приїхали з. Ніхто з нас не вимовив слово румунським.

Ще, в один прекрасний день, коли ми відвідували Lasi на північному сході Румунії, Я провів близько півгодини в “розмова” з чоловіком румунського, який не говорив по-англійськи. Якимось чином нам вдалося спілкуватися, і я дізнався, що у нього є дружина і двоє дітей (він показав мені свої фотографії) і що тепер він працював охоронцем.

На другий день, коли ми були в галереї мистецтв, У мене була розмова з людиною, яка не говорив англійською мовою, але зрозуміли це в деякій мірі. Він не тільки говорили румунською мовою, Він також говорили на ідиш — і так уже сталося, що ідиш був мій перший мову, і я до сих пір зрозуміти його, якщо він говорив повільно.

Так він говорив на ідиш, і я говорив англійською мовою, і ми дізналися, що його сім'я і мої прийшли з того ж містечка (маленьке місто) на північ від Ясси.

Цей досвід навчив мене, що спілкування це набагато більше, ніж наявність спільної мови. Будучи відкритою для використання всіх наших почуттів ми можемо спілкуватися за межами мови і при цьому, навіть коротка зустріч може бути дуже зворушлива.

- Сара в Powell River, До нашої ери